• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Для батьків

/Files/images/image.jpg

На замітку

/Files/images/15-04-30-5e6a5c3589391829235565.png

Обмеження через карантин - поширюйте!

17 березня - 3 квітня:

- Масові заходи більше ніж 10 осіб.

- ТРЦ, ресторани, розважальні заклади.

- Фітнес-центри.

Працюватимуть:

+ Продуктові магазини.

+ Аптеки.

+ Заправки.

+ Банки.

З 18 березня:

- Більше 10 людей у громадському транспорті.

- Пасажирські поїзди, автобуси.

- Машрутки між містами.

Також на період карантину:

+ Керівникам дозволили відправляти працівників працювати з дому.

+будуть штрафувати за прострочену комуналку.

+ ФОПів звільнять від ЄСВ.

+ Медпрацівникам дадуть зарплатні надбавки до 200%.

Штраф за порушення карантину:
17-34 тисячі гривень


Увага! Увага! Увага!

Якщо Ви батько чи мати і маєте неповнолітню дитину - Ви просто зобов'язані володіти цією інформацією!

В умовах карантинних заходів діє чимало обмежень та правил, які неминуче обростатимуть фейками та страхами.

МИ ПОДАЄМО ЛИШЕ ДОСТОВІРНУ ІНФОРМАЦІЮ

Карантинні заходи це не заброна перебувати дитині на вулиці, а заборона без крайньої необхідності знаходитися в людних місцях, переміщатися громадським транспортом, скупчуватися на гральних майданчиках - БО ЦЕ ЗБІЛЬШУЄ РИЗИК ЗАРАЗИТИСЯ КОРОНАВІРУСОМ!!!

Якщо просто через те, що дитині нудно, а Вам не цікаво (не хочеться, не знаєте як, набридло) з нею гратися (займатися, спілкуватися) дома - це привід разом пошукати чи винайти нові способи організації домашнього дозвілля, якими переповнені інтернет-ресурси на будь який смак, а не привід відправляти дитину до когось в гості чи тинятися по вулиці - БО ЦЕ ЗБІЛЬШУЄ РИЗИК ЗАРАЗИТИСЯ КОРОНАВІРУСОМ!!!

Коли Вас можуть притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності?

До прикладу, якщо Ви зараз відпускаєте дитину в гості - Ви не знаєте, хто приходив туди напередодні, з ким контактують (звідки повернулися) члени тієї родини (можливо вчора їх відвідувала тітонька, що приїхала з Італії ), і в результаті Ваша дитина захворіє на коронавірус, тоді в основі правопорушення лежатиме Ваша безвідповідальність та халатне відношення до здоров'я дитини в умовах карантину. (ч.1 ст. 184 КУпАП). Якщо ж такі відвідини призведуть до важких (летальних наслідків), зараження інших дітей в сім'ї - батьки відповідатимуть за ст. 166 ККУ.

⚠️Окрім того, батьки несуть відповідальність за здоров'я дітей відповідно до Сімейного кодексу України, ЗУ “Про охорону дитинства”, ЗУ "Про освіту"

БУДЬТЕ СВІДОМИМИ БАТЬКАМИ! Зробіть усе можливе, аби не поповнювати статистику дітей, які захворіли на коронавірус!

Карантин - насправді чудова можливість, щоб з дочкою навчитися готувати (вишивати, пройти он-лайн курси, вивчити іноземну мову), а з сином розібрати/зібрати (або НЕ зібрати ) складний механізм, скласти космічний корабель, поремонтувати те, що не піддається ремонту, створити власний канал на YouTube чи Telegram, нарешті пройти 80 level чи дочитати книгу....

Шукайте позитив! Використовуйте можливість побути з родиною, краще взнати одне одного, створити щось разом і в задоволення! Ваші діти Вам будуть вдячні не лише за збережене здоров'я, а й за спільно проведений час!!!



/Files/images/булынг1.jpg/Files/images/булінг.jpg

/Files/images/штрафи.jpg

ПОРАДИ БАТЬКАМ
ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.
З цією метою в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість".
Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми.

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.

Розрізняють обдарованість:
• соціальну - лідерську;
• художню - музичну, образотворчу, сценічну;
• психомоторну - спортивні здібності;
• інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);
• академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;
• творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).
Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.
Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.
Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.
Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.
Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.
Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.
Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.
Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.
Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.
Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.
Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному [1, 233]. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.
Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.
Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).
Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.
Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина.
Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового.
Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки.


Роль батьків у вихованні обдарованої дитини в сім'ї

Повага до бажання дітей самостійно працювати Організація різноманітних ігор, вікторин, розгадування і складання кросвордів, чайнвордів, ребусів. Надання дитині свободи вибору. Надання авторитетної допомоги. Створення умов для конкретного втілення творчої ідеї. Терпимість до безладдя. Заохочення обдарованої дитини Здібність до самоаналізуРозвиток цікавості, допитливості, кмітливості, інтелекту й формування пізнавальних інтересів. Знання психологічних особливостей обдарованої дитини. Розуміння їхніх потреб та інтересів. Мати творчий особистий світогляд Володіння почуттям гуморуВзаємозв'язок сім'ї і навчального закладу. Застосування форм і методів народної педагогіки. Виховання культури мовлення Створення затишних і безпечних умов для розвитк

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.
2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку. Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини. Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем. Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися. Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.


Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини


1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10. ніколи не карайте дитину приниженням.
11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12. Привчайте дитину самостійно мислити.
13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15. уважно ставтеся до потреб дитини.
16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23. Допомагайте дитині бути особистістю.
24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.


Поради психолога батькам

Щоб мати хороші стосунки з дитиною

  • Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
  • Не ставте забагато запитань.
  • Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
  • Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.
  • Не вигадуйте для дитини багато правил – вона перестане звертати на них увагу.
  • Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
  • Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

Десять заповідей для батьків:

• Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи такою як ти хочеш.

• Не чекай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може тобі віддячити? Вона дасть життя іншому, той - третьому, і це незворотний закон подяки.

• Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

• Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному, і, будь упевнений: дитині важко не менше, ніж тобі, а може й більше, оскільки в неї немає досвіду.

• Не принижуй!

• Не забувай, що найважливіші зустрічі для кожної людини - це зустрічі з дітьми. Звертайте більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

• Не картай себе, якщо не можеш зробити чогось для своєї дитини. Картай — якщо можеш, але не робиш. Пам'ятай: для дитини зроблено не достатньо, якщо не зроблено всього.

• Дитина - це не тиран, що заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на збереження і на розвиток творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, дана на збереження.

• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби їй того, чого не хотів би, щоб робили твоїй.

• Люби свою дитину всякою - не дуже талановитою, невезучою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина - це свято, яке поки що з тобою. [5]

Пам'ятайте:

• Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.

• Якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності.

• Якщо дитину висміють – вона стане замкнутою.

• Якщо дитина зростає у докорах – формується почуття провини.

• Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.

• Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.

• Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.

• Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.

• Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

• Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

5. Групове консультування батьків з даної проблеми.

СТАНЬ ДИТИНІ ВІРНИМ ДРУГОМ, АБО ЯК ПОРОЗУМІТИСЯ З ПІДЛІТКОМ

Сучасні діти часто вражають батьків зростанням проявів неслухняності, впертості, агресивності, небажанням навчатися тощо. Дуже часто батьки думають, що діти потребують уваги, поки вони маленькі, а з часом це вже зайве, оскільки вони дедалі довше перебувають у школі та з друзями. Натомість підліток гостро потребує уваги дорослих, що, проте, має свої особливості.

Дитина ніби хоче нам сказати: «Облиште мене, але не залишайте саму!», а батьки нама­гаються стримати її активність і самостійність, часто в авторитарній формі висловлюються про її друзів та інтереси й намагаються по-своєму планувати її дозвілля. Закономірно, що недовіра й неувага до життя підлітка призводять до роз­риву між дітьми та батьками.

Подивімося на це з погляду фізіології. Отже, ми маємо справу з підлітковим віком. У під­літковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими й ро­весниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначаються на розвитку психіки та особистості загалом.

І знову ми повертаємось до того, наскіль­ки важливе спілкування з дитиною. Проте ви, мабуть, помічали за собою, що спілкування з дитиною складається дедалі складніше.

Підлітковий вік характеризується такими спе­цифічними новоутвореннями, як почуття дорос­лості та потреба в самоствердженні.

Почуття дорослості в підлітковому віці.

Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він пе­редбачає засвоєння суспільних вимог до особис­тості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Становлення дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати власні вчинки, хоча йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведін­ка більш осмислена, не така імпульсивна, як у молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється негативізм до будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демон­струвати власну незалежність.

Потреба підлітка в самоствердженні.

Потреба підлітка в само­ствердженні настільки сильна, що задля визнан­ня ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійсню­вати вчинки всупереч своїм моральним наста­новам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя в присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї осо­бистості. На цій основі нерідко виникають кон­флікти між дітьми й педагогами.

Взаємини підлітків та дорослих.

Підліток прагне діяти та виглядати як дорос­лий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнян­ням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослі­шання. І надзвичайно важливо зайняти правиль­ну позицію в стосунках із дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він по­чинає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки та соціальну по­зицію. Однак вимоги підлітка до дорослого дещо суперечливі. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю й недовіри, відчуваючи, водночас, тривогу й страх перед необхідністю долати проблеми, сподівається на допомогу й підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для під­літка має спільна діяльність із дорослими, орга­нізована на основі єдності інтересів і захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі ви­знають свої помилки, діти щиро їх вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає педагог, якого інколи учні звину­вачують у несправедливості. У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей, інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами та негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості й упертості» Це пов'язано, зазвичай, із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підгримують. Підлітки хочуть, щоб на їхні думки, бажання й настрої зважали, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в при­сутності друзів. Компетентні, досвідчені батьки й педагоги знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки.

Насильство в сім’ї. Поради соціального педагога батькам

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

· Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

· Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

· Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

· Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

· Ламання та знищення особистих речей;

· Використання брутальних слів, лайка;

· Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

· Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

· Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

· Звинувачування у всіх проблемах;

· Критикування думок, почуттів, дій;

· Поводження із ним/нею як із прислугою;

· Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

· Нехтування дитиною;

· Нехтування обов’язків стосовно дитини;

· Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

· Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

· Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

· Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

· Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

· Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

· Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

· Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

· Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

· Діти відчувають сум.

· Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

· Реагувати надто агресивно;

· Не визнавати авторитетів;

· Бути пасивними чи пригніченими;

· Мати вигляд заляканих;

· Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

· Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в навчальному закладі;

· Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до спеціалістів.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Кiлькiсть переглядiв: 518

Коментарi